'Цілком таємна' Кривава бійня Кремля: оперативний наказ № 00447

У липні 1937 року Політбюро ЦК ВКП(б) благословило криваву бійню. Наслідком партійного рішення став цілком таємний оперативний наказ № 00447 «Про репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів», що його скріпив підписом у передостанній день місяця нарком внутрішніх справ Єжов.

Великий терор у червоній імперії спричинила низка обставин: соціально-політичних, економічних та суб’єктивних, пов’язаних з особливостями психіки тодішнього більшовицького диктатора. А його ду-у-же поважає нинішній, сказати б, «і. о. царя і защітнік всєя русскава міра» – реальний претендент на вакантний після Адольфа Алоїзовича і Йосипа Віссаріоновича титул довічного жителя смітника історії, інформує "zrada.today".

Політбюро влітку 1937-го, нагадаємо, ухвалило зловісне рішення про антисовєтські елементи. У документі від 2 липня зазначено (цитати мовою оригіналу): «большая часть кулаков, высланных одно время из разных областей в северные и сибирские районы, а потом по истечении срока высылки вернувшихся в свои области, – являются главными зачинщиками всякого рода антисоветских и диверсионных преступлений, как в колхозах и совхозах, так и на транспорте и в некоторых отраслях промышленности».

Центральний комітет партії запропонував усім секретарям обласних і крайових організацій та обласним, крайовим і республіканським представникам Наркомату внутрішніх справ «...взять на учет всех возвратившихся на родину кулаков и уголовников с тем, чтобы наиболее враждебные из них были немедленно арестованы и были расстреляны в порядке административного проведения их дел через тройки, а остальные менее активные, но все же враждебные элементы были бы переписаны и высланы в районы по указанию НКВД».

Протягом липня на місцях кипіла підготовча робота, на конференціях і в кабінетній тиші визначалася кількість кандидатів на страту й депортацію. Найбільші цифри подав перший секретар Московського обкому ВКП(б) Микита Хрущов: станом на 10 липня в області нарахували 41 305 «кримінальних і куркульських елементів», з них 8500 пропонувалося розстріляти, а решту виселити.

До речі, одним із чинників особливої жорстокості подальших репресій в Україні вбачаються зміни в її партійному керівництві, що сталися на початку 1938 року. Посаду першого секретаря КП(б)У 27 січня обійняв Хрущов – той самий, що після кончини кривавого диктатора, найголосніше засуджуватиме культ його особи й хутко пересяде в головне партійне крісло...

...Наприкінці липня 1937-го на виконання рішення ЦК «залізний нарком» Єжов наказав: «Перед органами государственной безопасности стоит задача – самым беспощадным образом разгромить всю эту банду антисоветских элементов, защитить трудящийся советский народ от их контрреволюционных происков и, наконец, раз и навсегда покончить с их подлой подрывной работой против основ советского государства».

Осіб, що підлягали репресіям, розділили на дві категорії: за першою – розстріл, за другою – ув’язнення. Найбільше не пощастило тим, хто на час видання оперативного наказу перебував у неволі: в’язнів мали розстріляти аж 10 000 (водночас затверджені цифри – орієнтовні, їх можна збільшувати за мотивованими клопотаннями, писалося в документі).

Тож виправні установи совєтської імперії оберталися, можна сказати, на винищувальні. Це засвідчила й характерна відповідь очільника відомства внутрішніх справ колезі-чекісту – начальникові Оренбурзького управління: останній поцікавився, що робити з в’язнями літнього віку, і почув улюблене єжовське – розстрілювати.



Згідно з наказом, Московській області належало визначити найвищу кару для 5 000 «антирадянських елементів», а 30 000 осіб мали відправити в місця позбавлення волі. Україні загальний ліміт на сім тогочасних областей дали такий – 28 000, з них розстріляти – 7 800. Західно-Сибірському краю – 17 000 (розстріляти 5 000), Ленінградській області – 14 000 (розстріляти 4 000), Азово-Чорноморському краю – 13 000 (розстріляти 5 000) і так далі.

Території республік, країв, областей підручні партії поділили на оперативні сектори. По кожному з них формувалися опергрупи для організації та проведення репресій. У разі потреби групам надавали військові або міліційні підрозділи. Чекісти складали списки на арешт і з санкції керівництва виписували відповідні ордери.

Під час обшуків вилучали «контрреволюційну» літературу, листи, дорогоцінні метали «в монете, слитках и изделиях» тощо. Потім, як передбачає порядок проведення операції, арештованих збирали у визначених пунктах («арестованные строго окарауливаются. Организуются все мероприятия, гарантирующие от побегов или каких-либо эксцессов») і проводили слідство – «ускоренно и в упрощенном порядке».

Вимагалося виявити всі злочинні зв’язки арештованого, після чого передати справу на розгляд так званої трійки.

«К делу приобщаются: ордер на арест, протокол обыска, материалы, изъятые при обыске, личные документы, анкета арестованного, агентурно-учетный материал, протокол допроса и краткое обвинительное заключение», – зазначено в наказі. Протокол засідання трійки надсилали начальникові опергрупи для виконання вироку.

За першою категорією – «с обязательным полным сохранением в тайне времени и места приведения приговора в исполнение». Трійки в цій операції були на ділі оперативним кістяком масового терору, вони мали те саме завдання, що й відомі з часів розкуркулення так звані прискорені суди.

Загальне керівництво операцією соратник вождя Єжов поклав на свого заступника – начальника головного управління держбезпеки комкора Фріновського. Той підготував і надав проект наказу на підпис, а 31 липня документ затвердило без змін Політбюро ЦК ВКП(б). Фріновський був на перших ролях у виконанні наказу, потім і самого координатора операції розстріляли 4 лютого 1940 року як «ворога народу» (щоправда, згодом «реабілітували» – в післясталінські часи, коли Кремль відмивався від крові убієнних).

Масова операція, що в історії дістала назву «куркульської», розпочалася 5 серпня 1937-го й мала закінчитися за кілька місяців. Але... Політбюро 31 січня 1938 року схвалило пропозицію Наркомату внутрішніх справ щодо продовження так званих національних операцій до 15 квітня. На ділі Великий терор тривав ще довше і, як відомо, з істотним перевищенням встановлених лімітів на репресії.

Позасудові органи припинили свою діяльність тільки в середині листопада 1938-го... На підставі згаданого оперативного наказу репресували понад 800 000 людей (приблизно половина з них була позбавлена життя)...

«Американський дослідник економічної історії Пол Грегорі називає наказ найбрутальнішим державним наказом XX століття, – зазначено в статті Вікіпедії. – Прямою мовою, не вдаючись до евфемізмів, типових для нацистів, у ньому було сформульовано логіку та засоби для здійснення масових репресій без жодної спроби приховати його вбивчі наслідки». Не дивно, що деякі дослідники геноциду й історії Східної Європи схиляються до думки назвати Великий терор геноцидом.

Або пропонується розширити сучасне визначення геноциду, щоб під нього підпадали всі великі масові кампанії червоної імперії (до таких геноцидних кампаній автор цих рядків поклавши руку на серце відніс би й новітню підступну «гібридну війну» Кремля проти України).

Оперативний наказ № 00447 тривалий час був цілком таємним у колишній тоталітарній державі, але після краху «Союзу незламного» текст документа опублікували. На початку 1990-х, на хвилі демократизації здавалося, що кане в Лету й політичний терор кремлівсько-луб’янської гідри з її печерною політикою «собіратєльства зємєль».

Проте на місці хворих голів, що покотилися в провалля цивілізаційного розлому, виросли за кремлівським муром нові довбешки – неадекватні й агресивні. Для них криваві бійні – лише спосіб зберегти злодійкувату особисту владу.

І тут важко не погодитися з думкою пітерського журналіста Олександра Невзорова, що під словом Росія люди зобов’язані розуміти те історико-політичне утворення, яке, в принципі, своє життя бачить у захопленні, в агресії, в насадженні себе, в брутальних спробах усунення будь-якого інакодумства. І це традиційно для Росії вже впродовж кількох століть. Вона ніколи іншою і не була, вважає громадянин РФ.

Отож пам’ятаймо, які накази виходили з-під пера захисників червоної імперії не так уже й давно – 80 років тому. І не забуваймо, з якої шинелі вийшла нинішня «федерація», якого поля ягоди в її керівництві та звідки ростуть ноги чергової – не першої і, певно, не останньої – «цілком таємної» агресії сусіднього «історико-політичного утворення».